Чорно-біле життя та кольорові вибори
Реформи уряду Азарова носять системний характер, ВВП зростає, але пересічні громадяни не бачать реального покращення життя вже сьогодні. З наближенням парламентських виборів все яскравіше передвиборні гасла, а сьогодення залишається похмурим та безбарвним. Виборча кампанія ще не почалась, а «кольорові» політики (помаранчеві, червоні та зеленувато-долларові) вже рвуться у новий парламент. Будь-які конфігурації парламенту не приносять суттєвого покращення житті рядового українця. Народ застиг в очікуванні радикальних змін в українській політиці.
Соціально-економічні реформи, наслідком яких виборець прагне бачити не зростання ВВП, а зростання реальних доходів, ще у далекій дорозі до втілення у життя. Реформування держави, як інституції, що гарантує громадянину достойний рівень життя та можливість самореалізації та прогресивного розвитку «первинної клітини» суспільства залишають бажати кращого.
Представниками народу у парламенті за двадцять років незалежності України не реалізовані швидкі економічні реформи. Більшість українців цікавить не «чому», а «коли» стане жити краще та легше. 2011-го стоїмо на дорозі до чергових виборів Верховної Ради 2012 року, сподіваючись, що у парламент потраплять політики здатні змінити ситуацію на користь «малого» українця, а не почути чергове «чому».
Потреба у зміні законодавства, чи потреба у зміні складу представницького органу, чи можливі якісь радикальні перетворення – все це залишається на рівні передвиборних гасел, не даючи викликам часу перейти з площини політичної у практичний вимір. Реальний кілограм ковбаси у реальному холодильнику, стає все важчим у порівнянні до реального ВВП на душу населення.
Очевидна потреба швидкого реформування судової системи, як мірила демократії та інструменту гарантій «права» громадянина у власній державі залишається чи не основною в період масової зневіри у справедливе судочинство. Розуміння принципу, що «лише суд встановлює вину та визначає винних» далеке від практичного застосування, а також, отриманням ним (принципом) квоти сприйняття та довіри переважної частини суспільства.
Підготовка будь-яких законодавчих актів очима «виборчої одиниці» має нести не суть, а дію, яка зможе зробити життя яскравим та цікавим, зафарбувавши чорно-білі реалії фінансових криз та політичних протистоянь.
